Інтернаціоналізми

Інтернаціоналістичні ідеології, при всіх їхніх поверхневих "розбіжностях", об'єднує одне: вони ставлять певні "наднаціональні" принципи понад інтереси української нації. Носії такого роду ідеологій мають властивість претендувати на найвищу в їхній уяві "раціональність" та "цивілізованість", але по факту являють собою псевдораціоналістів.

Антиукраїнським є і комунізм, який пропагує "інтернаціональну солідарність пригнобленого пролетаріату", і лібертаріанство, яке пропагує не обмежений національними державами "глобальний ринок". Комуністи вбачають в нації "буржуазний конструкт", лібертаріанці - вбачають в національній державі заваду для вільного глобального ринку (особливо якщо держава, скажімо, встановлює високі експортні мита на сировину). Виходячи зі, здавалось би, "протилежних" позицій, що комунізм що лібертаріанство приходять до одного: заперечення права української нації на власну суб'єктність, оформлену в національну державу або зведення цієї держави до суто декоративної форми - УРСР або формально незалежної України, в якій по факту панує олігархат та чужинецький капітал.

Лібералізм у виконанні "політичного мейнстріму" країн заходу (зокрема, провідних країнах ЄС) виродився у відвертий неомарксизм. Ця ідеологія стверджує, що будь-який чужинець з будь-якої дупи світу має право приїхати і жити в Європі. До чого це призводить ми бачимо на прикладах Німеччини, Франції та інших країн ЄС, а також Британії: десятки % іншорасових чужинців серед населення, та ще й з надвисокими темпами народжуваності, які поступово витісняють корінні народи Європи. Вони виконують ту роль, яку в традиційному комунізмі Маркса виконував "пригноблений пролетаріат", а на роль "буржуазії" (від "гніту" якої треба "звільнити" пролетаріат) поставлені, власне, європейці. На додачу до мігрантів, неомарксисти просувають ЛГБТ та вбивчу для промисловості екошизу з "кліматичним активізмом".

Неомарксистський конструкт, знов ж таки, став ідеологією "політичного мейнстріму" провідних країн заходу, зокрема ЄС. Відповідно, будь-які українські політики та політичні сили, які пропагують інтеграцію України з ЄС та заходом в цілому - є антиукраїнською ватою, яка хоче таких самих наслідків і для України. Вони є слухняними виконавцями чужинецької волі. В радянські часи місцеві комсомольці хизувались виконанням плану, написаного в союзному центрі в Москві, а нинішні єврокомсомольці так само хизуються виконанням вимог чужинецького "союзного центру", хіба що центр тепер не в Москві, а в Брюсселі.

З точки зору неомарксизму, українці є "білими пригноблювачами", які повинні стати "національною меншиною" у власній країні та розчинитись в ордах прибульців. Для "ринкового лібералізму" українці є всього лиш "робочою силою" та взагалі - замінним "людським ресурсом". Для антиукраїнської бюрократичної системи, в якій змішалась вата всіх сортів (від вчорашніх комуністів до нових прозахідних "комсомольців") українці є "платниками податків", яких так само успішно можна замінити прибульцями.

Всі ідеології, які є інтернаціоналістичними, є антиукраїнськими за визначенням. На тлі цієї головної ознаки, будь-які інші деталі в сортах інтернаціоналізму не є суттєвими. В суперечках між інтернаціоналістичними ідеологіями різних сортів український націонал-технократ буде проти всіх. Українець, який сповідує будь-яку з інтернаціоналістичних ідеологій, свідомо чи несвідомо зраджує українську націю!

Чужинецькі антиукраїнські шовінізми

Чужинецькі шовінізми, на відміну від інтернаціоналістичних ідеологій, не заперечують існування різних націй. Натомість вони містять в собі бажання іншої нації поживитись за рахунок української нації.

Москальський шовінізм з "кримнашем" і "нагньом хахлов" - максимально відвертий приклад. Починаючи з окупації Криму, проти нього стало все українське суспільство (крім геть маргінальної підруснявої вати). Розписувати чим москальський шовінішм поганий не будемо, щоб не скотитись до розбору банальностей, і так відомих українцям. Обмежимось лиш тим, що Путін хуйло і рашка гівно.

Шовінізм поляків зі "східною малопольщею" має схожу природу. Різниця лиш в тому, що Польща наразі (в 2026) ще надто слабка щоб лізти на Україну війною, та й польське суспільство ще недостатньо прогріте на війну з Україною (москалів на нинішню війну з Україною активно прогрівали з середини 2000х). Польські шовіністи ще не відчули "моменту слабкості" України як москалі в 2014 та 2022, щоб напасти. Якщо й слід цього очікувати, то не раніше 2030х - і то лише якщо Україна настільки послабне, що навіть Польща не побоїться на нас напасти.

Те саме стосується й мадярів. Не просто так подейкують, що Орбан з Путіним домовився загарбати Закарпаття коли Україна впаде. Сталося не так як їм гадалося, але тим мерзотніше, що Україна йде на поступки Угорщині, наприклад, в офіційному статусі угорської мови в Закарпатті. Ми воюємо проти РФ, найбільшої держави світу, і водночас якогось біса йдемо на поступки країни розміром з три українські області. Це відбувається не в останню чергу через вищезгаданий антиукраїнський "євроінтеграційний" дискурс, адже в процесі євроінтеграції Угорщина, як країна ЄС, має право вето. Країна розміром з три області не мала б такий вплив якби Україна провадила самостійницьку націонал-технократичну політику, відмовившись від вступу до ЄС.

Історичний приклад ще одного чужинецького шовінізму - німецький націонал-соціалізм. Вони так само як неомарксисти хотіли завезти до України мігрантів замість українців, тільки не кольорових, а "арійських", розглядаючи Україну виключно як джерело зерна та ресурсів і "життєвий простір" (Lebensraum) для німців. На Гітлера на початках українці сподівались як на визволителя від окупації червоною Москвою, але він виявився ще одним окупантом. В 1939 він підіграв мадярським шовіністам, віддавши їм Карпатську Україну, яка впала в нерівному бою, а в 1941-44, маючи владу над Україною, боровся не лише проти червоних партизанів, а й проти українських націоналістів. Це було однією з ключових причин поразки Третього Рейху: вони замість потужного союзника у вигляді самостійної України отримали окуповану територію, на якій треба було боротись з партизанами.

Відповідати на всі сорти чужинецького шовінізму українська нація має власною силою. Класик українського націоналізму Дмитро Донцов в творі Душа москаля показує, що москаль розуміє лиш силу. Перед сильнішим царем москаль плазує, проти слабшого царя - бунтує і скидає його. Так само й в зовнішній політиці: москаль нападає саме тоді коли відчуває момент слабкості сусіда. Треба показати москалям силою, що рішення нападати на Україну було помилковим. Вони мають понести втрати, в тому числі територіальні, порівняно з тим що мали до 2014. Докладніше - в статті "як завершити війну". Щодо західних сусідів тим паче - вони й не подумають йти на Україну війною, якщо розумітимуть, що ця війна буде для них смертельною.

Словом, найкраща противага проти чужинецьких шовінізмів - силова перевага української нації. Або принаймні паритет, в тому числі ядерний.

Синергія антиукраїнських ідеологій

Москальський шовінізм, як зазначалось вище, не був би таким сміливим в нападі на Україну, якби не відчував, що Україна "достатньо слабка". В цьому йому дуже допомогли інтернаціоналізми різних сортів, які десятиліттями дезорієнтували українське суспільство.

Коли здавали ядерну зброю, українців задурювали казками про західні гарантії у вигляді будапештського меморандуму. Це зараз ми знаємо їм ціну, але в 90х (і навіть в 2013) серед українців було повно псевдораціоналістів проросійського та прозахідного штибів, які вірили в дурниці на штиб "братнього російського народу" чи то "цивілізованого світу, який гарантує Україні безпеку".

Якби українське суспільство ще в 90х було наскрізь просякнуте націонал-технократією і проросійський та прозахідний псевдораціоналізми були загнані в маргінальне підпілля - Україна була б ядерною державою і взагалі технократичною наддержавою, на яку москалі і не подумали б закуситись!

Псевдораціоналісти мають властивість вважати такого роду міркування "запізнілими". Мовляв, годі вже  страждати фантомними болями, ядерна зброя вже здана. Але після цього вони, скоріш за все, вчергове запропонують щось дебільне, але на їхню думку "розумне". Наприклад, шукати миру з москалями з позиції капітуляції, бо "нема сили" - замість цю силу створювати. Або ще глибше "інтегруватись" в пануючі на заході "цінності" - мовляв, заради інтеграції з заходом можна і ядерну зброю здати і кров на війні попроливати (не за самостійність, а за зміну пана).

Псевдораціоналісти здатні вигадувати все нові й нові дурниці, аби лиш не визнавати, що "розумні" рішення в 90х-2000х (здача ядерного арсеналу, роззброєння, приватизація промисловості) призвели до катастрофи. І щоб не мати в майбутньому ще більшу катастрофу - українці мають нарешті позбутись всіх сортів антиукраїнських ідеологій і псевдораціоналістичних мисленневих конструкцій, які на них базуються!